ГОЛОВНА НОВИНИ Він не знав, що заслуговує більшого.

Він не знав, що заслуговує більшого.

0 201

Один відомий актор розповідав, як на зорі своєї слави поїхав на свої перші закордонні гастролі. Готель. Нічний портьє простягає ключ від номера. Він піднімається, відкриває. Кімнатка крихітна: ліжко, шафа, ванна.

Але акторові здається, що все прекрасно: вчорашній студент, він ще не відчуває себе зіркою. Речей у нього теж майже немає. Тому все добре. Одне погано: вікон немає. Ну нічого.

Гастролі тривали тиждень. Весь тиждень він йшов рано і повертався пізно. Щоразу персонал готелю дивився на нього з цікавістю.

В день виїзду він покликав в номер портьє і покоївку — щоб вони прийняли номер, перевірили, що він  нічого не вкрав. 

А далі сталося неймовірне: портьє відкрив дверцята шафи і … увійшов в нього. Виявилося, що весь тиждень актор прожив в передпокої величезного люксового номера з панорамними вікнами. І не знав!

Йому і в голову не могло прийти, що він гідний чогось більшого, ніж  передпокій. Він спав на вузькій канапі, призначеній для перевзування, а два своїх светри навіть не вішав в шафу. Навіщо? Вони ж не мнуться.

Актор  сів і засміявся. А потім заплакав. Він шкодував втрачену можливість жити з комфортом, і сміявся над своїми очікуваннями.

Він не знав, що заслуговує більшого. 

Я коли почула цю історію, подумала про те, скільки з нас живе в передпокої життя, і навіть не підозрює, що поруч, ось тут, за дверцятами — цілий світ, ціла Нарнія, величезні панорамні вікна.

Ми не шукаємо, чи не відкриваємо дверцята, ми заздалегідь задоволені тим, що є.

Ми не гребемо, ми чекаємо, коли нас приб’є до берега, щоб сказати: о, я туди і хотів! А точно туди?

Ми не знаємо, що хочемо насправді. І не пробуємо шукати. Пасивно пливемо, приймаючи дарунки долі. Але ж можна гребти до мрії, можна надувати вітрила і ловити попутний вітер. Можна будучи вдячними за те, що є, все одно шукати своє «ще».

О. Савельєва

Немає відгуків

Залишити відповідь