ЛАРИСА МЕЛЬНИК

     БУДЬ ЖІНКОЮ НАДІЇ!

            Ларисо, розкажи, будь-ласка, нам про себе і  свою сім’ю.

 Зараз з сім’єю проживаю у Хмельницькому. Працюю на радіо, а також здійснюю духовну працю у  церкві. На ТСР великою часткою моїх обов’язків є робота над передачею «Жінки надії», а в церкві  беру участь у сестринському служінні, а також в дитячому та підлітковому. Щодо сім’ї – я заміжня, маю трьох донечок – Улянку, Орисю та Боженку. Чоловік Анатолій також працює винятково на Божій ниві – він є пастором нашої церкви та директором Біблійного коледжу. Намагаємося діток виховувати за Господніми істинами.

            Як  ти почала здійснювати служіння  на ТСР?

 Творча праця – це, як я вірю, моє покликання від Бога. У мене здавна було відчуття, що Господь хоче, щоб я виконувала її. Я завжди любила літературну, журналістську діяльність. Коли ми з чоловіком стали членами церкви, то почали готувати християнську телепередачу для жителів Дунаєвецького району. Пізніше створювали радіопрограму. Ми були знайомі з тоді ще майбутнім директором ТСР  Олександром Чмутом: він певний час працював у нашому Біблійному коледжі. Коли Олександр Васильович почав готувати авторську радіопередачу, йому потрібна була допомога у записі опитувань та інтерв’ю. Певний час ми співпрацювали – я збирала допоміжні матеріали для його передач. Потім з’явилася потреба і в іншій роботі на ТСР, і таким чином я стала штатним працівником. Я радо  прийняла пропозицію працювати в колективі радіостудії. Це сталося в 2005-му.

              Що саме ти цінуєш у праці на ТСР?

 Все! По-перше,  це праця відповідно до моїх нахилів, до Божого дару. По-друге, на служіння Богові я віддаю весь свій робочий час. По-третє – робота у чудовому колективі однодумців! І – що ще дуже цінно і є привілеєм для мене – це віч-на-віч спілкуватися з героями наших передач, першою дізнаватися про Божі благословення в їхньому житті і передавати це іншим. Я люблю цих людей. Я вболіваю і за тих, кого ніколи не бачила і, найімовірніше, не побачу фізично – за наших слухачів. Молитовно я – з ними.

       Також я люблю подорожувати, (далася взнаки географічна освіта). Я їжджу до різних областей України, що є частиною моїх кореспондентських обов’язків.

      Люблю моменти екстриму, тобто, коли потрібно щось робити терміново або знайти правильне вирішення робочого моменту. Тоді особливо відчуваєш присутність Бога і підтримку всіх, хто молиться за тебе. Словом, подобається все!

            Як розпочалася робота над радіопередачею «Жінки надії»? Хто першим запропонував ідею створювати жіночу програму?

Коли я починала працювати на радіо, ця передача вже виходила в ефір. Її готувала сестра Ірина Балацька, яка незабаром після виходу передачі відійшла в вічність. Тому програма певний час була «нічиєю». Олександр Васильович запропонував мені продовжувати цю справу. Здається, в думці я погодилася перш, ніж він закінчив пояснювати ситуацію. Так я почала готувати цю передачу. Тоді я навіть не уявляла, наскільки це благословенна річ! Я була налаштована через ефір допомагати жінкам у їхніх проблемах, а виявилося, що програма підбадьорює насамперед мене. Через неї я сама отримую допомогу  – коли готуєш передачу, всі істини проходять через твоє серце. Першим слухачем є я сама. Але, звісно ж, її слухає і безліч інших людей.

    І по-друге, як багато я отримую з листів слухачів! Хочу принагідно заохотити вас, друзі: програма  – це тільки половина спілкування – продовжуймо його в листах! Я дуже люблю листуватися! Це ще одна перевага у моїй роботі.

         Справді, ти  отримуєш на передачу  «Жінки надії» багато відгуків. Розкажи, будь ласка, про  особливі листи.

Я б хотіла зараз назвати імена всіх, хто нам написав, але забракне місця… Звичайно, приємно, коли люди благословляють твою працю, бажають тобі гідно нести це служіння. Але найцікавішими є ті листи, у яких жінки описують свої життєві історії. Радію, коли тема якоїсь передачі знаходить відгук у серцях слухачок. Слава Богові, таких людей немало. Скажімо, одна дівчина написала, що її хлопець запропонував їй мати інтимні стосунки, як я розумію, до шлюбу. І якраз у ті дні вона почула в нашій програмі, що це неприпустимо. Саме ця інформація вберегла дівчину від гріха. Сподіваюся, що таких прикладів  набагато більше, ніж ми про них знаємо. Бо ж не всі полюбляють повідомляти про те, як передача вплинула на них.

        На твою думку, як жінка може з’ясувати свою цінність в Ісусі Христі? І взагалі чи це реально  для українки – жінки, у якої багато проблем – усвідомити, що вона цінна для Бога?

Потрібно слухати передачу «Жінки надії»!(сміється). Взагалі-то, я думаю, кожна з нас якоюсь мірою балансує між уявленням про себе як про негідну Господньої уваги, і думкою, що ти таки найулюбленіша Божа дитина. Ці думки змінюються залежно від обставин, у які потрапляє жінка. Коли все добре, здається, що й Господь до тебе добрий, а коли є негаразди, вже сумніваєшся – «а, може, Бог мене розлюбив»? Звичайно, є помилкою сумніватися в Господній любові, але як прийняти це серцем? Думаю, для цього потрібен час і практика пізнання Бога. Потрібно іти назустріч Господу за будь-яких обставин – чи добре тобі, чи неприємно, можливо, навіть докладаючи  великих зусиль. Істина також і в наступному: якщо є проблеми,  серце лине до Господа швидше, ніж коли їх нема.  Щодо цього українські жінки – «у виграші». В наших жінок багато труднощів. Тому ми кажемо своїм співвітчизницям: «Вихід є! Він – у Божій допомозі!»

        Твої побажання нашим слухачкам і читачкам.

Подруго, ти створена жінкою, тому будь жіночною, лагідною, ніжною. Ти призначена як помічниця своєму чоловікові, тож виконуй цю місію, не перебираючи на себе роль керівника. Тобі Бог подарував тих, про кого ти можеш піклуватися. Сій насіння добра в серця людей, не чекаючи від них відповідних учинків. Ти покликана бути світлом для світу. Світи Христовим світлом принаймні у своїй оселі. І будь жінкою надії!