Якби ми розуміли справжню ціну тієї жертви, яка була заплачена за нас тоді на хресті, ми б не знецінювали її так страшно.
Бо складається таке враження, що Ісус просто зобов’язаний був заплатити за нас життям (він же любить нас і все таке).
Церква перетворилась на площадку для втілення власних амбіцій.
Християнство стає певною попкультурою, яка наполовину складається з традицій попередніх поколінь, і наполовину з того, що ми хочемо максимально поєднати з ним світ.
Християнство це типу: «Ну хочеш життя ще крутіше, ніж в тебе є? Тоді приходь в нашу тусовку!». В бажанні зробити його якомога моднішим, ми забуваємо про суть.
Християнство і церкви це не просто комьюніті, де можна класно провести час, знайти хорошого чоловіка або дружину, позбавитись від поганих звичок і спробувати себе у цікавих проектах.
Не просто «ой, ну якщо мене в цій церкві не оцінили, то я знайду ту де оцінять», або «в цій церкві вже всі хлопці одружені, прийдеться переходити в іншу».
Це, знаєте, трохи схоже на бажання перетворити посольство на сільський клуб, або максимум на досить прибутковий бізнес.
Бог не є правильною альтернативою нормальному життю. Він не Той, хто зобов’язаний вирішити всі наші проблеми. Не Той, до кого ми приходимо, коли вже нагулялись і треба братися за розум.
Бог є рятувальною шлюпкою на кораблі, що тоне серед шторму. Але ми обурюємось, що вона не настільки комфортна, як ми очікували.
