Іноді ми не наважуємося потривожити Бога, виявляючи якусь хибну скромність, так, наче Господь не знає нашого серця до самої його глибини.

Ісус довів, що для Нього нема потреби настільки малої, до якої б Він не схилився. 

 Цього року клас недільної школи, де мені пощастило викладати, був випускним. Дітей вітали в церкві, молилися про їхній життєвий шлях… На нашому останньому уроці я наголосила дітям на тому, що вони в своєму житті мали і мають те, чого не мають багато інших дітей. І йдеться не про матеріальні статки,  а про чудові можливості. 

Одного разу Ісус провів аналогію між злодієм, який обкрадає кошару і пастухом, який охороняє овець. «Поправді, поправді кажу вам: Хто не входить дверима в кошару, але перелазить деінде, той злодій і розбійник. А хто входить дверима, той вівцям пастух.

День народження зібрав чимало моїх однокашників: було шумно, рікою лилася випивка, хтось співав, комусь було погано від випитого — загалом, звичайна картина студентського життя…

Що посієш, те й пожнеш» стосується  не лише праці на полях. І не лише матеріальної сфери, але й  стосунків, зокрема з дітьми. Кожне слово, яке ми говоримо дитині – це внесок – внесок в її душу. Словами, як різцем, можна вирізати якийсь шедевр, а можна змарнувати цінний матеріал.

 Нещодавно я познайомилася з художницею. Я думаю, талант малювати настільки рідкісний, що знатися з художниками – це доволі цікаво і незвично. Вона показувала свої роботи.

Мама – це не лише та, хто пильнує за зовнішністю доньки, не лише за тим, у що їй одягтися, особливо, коли дочка досягає підліткового віку, стає дівчиною…

 Ми жінки виконуємо багато ролей: догляд за оселею, виховання дітей, праця поза домом, служіння в церкві, — все це займає багато часу і сил…