Наші тіла дивовижні, але ми настільки звикли до них, що забуваємо про це.
Людське тіло – справжнє диво, адже Господь створив людину за образом і подобою Своєю.
Наші тіла дивовижні, але ми настільки звикли до них, що забуваємо про це.
Людське тіло – справжнє диво, адже Господь створив людину за образом і подобою Своєю.
Великої історії б не трапилось, якби Ной не повірив Голосу Бога. Іноді, для того, щоб врятувати світ треба повірити в неможливе.
Один долар вісімдесят сім центів. Це було все. Із них шістдесят центів — монетками по одному центу. Вона відвойовувала кожну монетку, торгуючись із бакалійником, зеленярем, м’ясником так запекло, що аж вуха палали від мовчазного осуду її скупості, викликаної надмірною ощадливістю. Делла тричі перелічила гроші. Один долар вісімдесят сім центів. А завтра Різдво.
У день одруження відомий голлівудський актор Пол Ньюман написав листа своїй нареченій Джоан Вудворд, в якому він розповів про те, яким бачить свій майбутній шлюб.
Коли дружина Джорджа Карліна померла, Карлін, відомий сатирик 70-80 років, написав цю неймовірно виразну статтю, доречну і сьогодні.
«Парадоксом нашого часу є те, що ми маємо високі будівлі, але низьку терпимість, широкі магістралі, але вузькі погляди.
Одна дівчина розповідала, як на вулиці до неї підійшла бабуся і запитала, котра година. Дівчина полізла в сумочку, дістала телефон і відповіла їй. «Але мені не потрібен час із телефону! — Вигукнула старенька. – Мені потрібен час із годинника!»
Якби ми розуміли справжню ціну тієї жертви, яка була заплачена за нас тоді на хресті, ми б не знецінювали її так страшно.
Бо складається таке враження, що Ісус просто зобов’язаний був заплатити за нас життям (він же любить нас і все таке).
Батько звернувся до доньки: «Ти зaкінчилa навчання з відзнакою, ось тобі мaшинa, яку я придбав багато років тому. Вона не нова. Але перед тим, як я тобі її віддaм, відвези її в місце, де продaют старі машини, і скажи, що ти хочеш її продaти, щоб зрозуміти, скільки вони тобі за неї запропонують».
На перший погляд, це була звичайнісінька бабуся. Вона повільно човгала по снігу, низько опустивши голову; вигляд у неї був самотній і покинутий. Випадкові перехожі відвертали голови: жебрацьке вбрання нагадувало про те, що у світі, як і раніше, існує страждання і біль.
Мати викинула його у смітник на одній з вулиць Флориди, коли малюкові було всього кілька днів. Він так голосно плакав, що його знайшов перехожий і викликав поліцію.