Хлопчик увійшов в зоомагазин. Він шукав цуценя і продавець вказав йому на цуценят, що лежали на підстилці. Він взяв кожного з них, подивився і поклав назад. Через кілька хвилин він підійшов до продавця і сказав: «Я вибрав одного, скільки він коштує?».

Чоловік назвав ціну, і хлопчик пообіцяв прийти через кілька днів з грошима. «Не запізнися», — сказав продавець, — «таких цуценят швидко розбирають».Хлопчик обернувся і посміхнувся: «Я не боюся, мій буде тут».

Хлопчик пішов заробляти гроші – полоти, мити вікна, чистити двори. Він працював старанно і заощаджував. Коли грошей було досить для покупки, він повернувся в магазин. Підійшов до каси і простягнув пачку м’ятих купюр. Продавець ретельно розсортував і перерахував гроші. Після цього він посміхнувся хлопчикові і сказав: «Все вірно, синку, можеш взяти своє цуценя».

Хлопчик пішов до задньої стінки ящика, дістав худе цуценя і повернувся йти.Продавець зупинив його. «Не бери це цуценя», — сказав він, — «воно кульгаве, і не зможе гратися. Воно ніколи не буде бігати за тобою, не зможе принести палицю. Візьми одного з здорових».

«Ні, дякую», — відповів хлопчик, — «це саме те цуценя, якого я шукав». Коли хлопчик почав йти, продавець хотів сказати ще щось, але зупинився. Раптом він зрозумів. Хлопчик також кульгав.

Чому хлопчикові потрібна була саме ця собака? Тому що він знав, що вона відчувала. І він знав, що вона — особлива.