ГОЛОВНА НОВИНИ Правдива історія Тоні Ентоні

Правдива історія Тоні Ентоні

0 266

Колишній триразовий чемпіон світу з кунг-фу Тоні Ентоні мешкає в Англії. Перебуваючи в Україні, Тоні відвідав київську студію ТрансСвітового Радіо. Він розповість вам дивовижну історію свого життя і навернення до Бога, історію страждань і перемог, історію, яка підтверджує, настільки сильний Господь.

Я – наполовину італієць, наполовину — китаєць. Я народився в Англії. Коли я був малим хлопчиком, у тата виявили хворобу, яка призвела до паралічу. З цієї причини батьки більше не могли дбати про мене. Я поїхав до дідуся та бабусі в Китай. Китайські рідні ставилися до мене дуже жорстоко. Дідусь виховував мене за допомогою бамбукової палиці. Практично щодня він дуже мене бив.
Узагалі-то, в китайських родинах – люблячі стосунки. Але в моїй сім’ї з покоління в покоління протягом п’ятисот років передавали традицію кунг-фу. Тому дідусь поводився зі мною дуже жорстко. А ще він ненавидів той факт, що я був наполовину італійцем. І побиттями намагався вибити з мене мої круглі очі. Дитинство справді було жахливим. У кунг-фу дідусь навчав мене стилю тигра, саме тому книга, яку я написав, називається «Приборкання тигра».
В тій частині Китаю, де я жив, тигри часто підходили близько до людських поселень. Вони крали свійську птицю та інших домашніх тварин. Ми з дідом стежили за тигром, який перебував біля нашого села. Хоч, насправді, швидше тигр стежив за нами. Наше завдання полягало в тому, щоб якомога ближче підійти до нього, щоб тигр почав нам довіряти. Тигри – дивовижні тварини.
Одного разу ми дуже близько підійшли до тигра. І дідусь навмисне його злякав. Зі мною нічого поганого не сталося, завдяки тому, що тигр до нас звик –ми перебували поблизу нього протягом року…
Коли мені виповнилося дванадцять, я повернувся до Англії. Там у мене виникла проблема – я погано володів англійською. Але дідусь домовився з конфедерацією кунг-фу в Швейцарії, і вона профінансувала продовження мого навчання в Лондоні. Конфедерація була також моїм спонсором у змаганнях по всій Азії, в яких я брав участь. Я був учасником різних боїв, переважно в Китаї, Таїланді і Пакистані. А потім я вийшов на чемпіонати світового рівня. Це може справити враження, але насправді в цьому немає нічого особливого. У світі бойових мистецтв є різні рівні змагань. Найскладнішими вважаються ті, у яких немає ніяких обмежень і дозволяється повний контакт із супротивником. Із 1987 по 1989 рік я утримував титул чемпіона світу з кунг-фу.

Коли я здобув перемогу на змаганнях, я почав співпрацювати з організацією кунг-фу. Ми відвідували школи кунг-фу по всьому світі. Я був суддею й інструктором. Певний час я виконував ці обов’язки, а потім перейшов до відділу безпеки нашої ж організації. У цьому відділі жінок і чоловіків навчали бути охоронцями на близькій дистанції. Ми вчилися користуватися вогнепальною і холодною зброєю, виявляти і знешкоджувати бомби, протистояти тероризмові, а також вивчали мови. У відділі я також викладав мистецтво бою. Навчав студентів ефективно боротися з противником, застосовуючи руки і ноги. Це мистецтво я викладав нетривалий час. Незабаром мені самому запропонували посаду охоронця. Пройшовши всі ці курси, я ним став.

Спочатку мені доручали неважкі завдання. Але коли мені вдалося запобігти викраденню дитини в Швейцарії, мій профіль став набагато вищим. Мені почали пропонувати клієнтів з високим рівнем небезпеки. Я працював на власника великої нью-йоркської компанії. 8 місяців я був його особистим охоронцем. А потім я працював на посла однієї з країн на Кіпрі.

Було цікаво, звичайно, працювати охоронцем, але в той час я почув найгіршу у своєму житті новину. Одного разу я зустрів дівчину. Звали її Ая. Вона була шведкою. Я познайомився з Аєю в лондонському Гайд-парку. У Лондоні вона вивчала право. Ая була прекрасною дівчиною, мала чудове почуття гумору. Але вивчала право за системою Брайля, тому що мала серйозну ваду зору. Ми зустрічалися 3 роки. Оскільки ми дуже кохали одне одного, вирішили одружитися. Я перебував у Римі, де мав відпрацювати 6 місяців. Потім я планував повернутися до Лондона і влаштувати весілля. Проте одного дня моєму найкращому другові Вільяму подзвонили. І розповіли: моя дівчина загинула під час аварії. Любителі гострих відчуттів їхали на вантажівці й лоб-у-лоб зіткнулися з автом, у якому перебувала Ая та її подруга. Всі загинули на місці. Коли Вільям повідомив мені цю жахливу новину, я сприйняв її дуже важко. Мій світ перевернувся. Досі я був людиною дисциплінованою і слухняною, але того жахливого дня все це зникло. Я став жорстоким. Я вдарив Вільяма. А потім вийшов із квартири. На вулиці зі мною стався інцидент, який породив другий, третій, четвертий і так далі. Я став злочинцем. Почавши по-іншому ставитися до своєї роботи, я зробив багато чого такого, що тепер викликає в мене почуття сорому.

За свої злочини Тоні потрапляє до однієї із найжахливіших в’язниць світу. Там Тоні Ентоні зустрічається з Ісусом Христом.

…Врешті я потрапив до концентраційної тюрми в Нікосії. Це було жахливе місце. В’язні постійно ворогували одне з одним. Всі один одного ненавиділи. Щомісяця когось вбивали, когось – калічили. За свої вчинки я заслужив такого місця. Крім того, коли потрапляєш до нього, дізнаєшся, хто твої справжні друзі. Тому що залежиш від їхніх передач і листів. Я зрозумів, що в мене не стало друзів. Вони не хотіли мати справу з таким злочинцем, як я. Мене всі покинули, і гадаю, я цього заслуговував. Я опустився на саме дно. Але якось наглядач кинув під двері моєї камери листа. Я дуже зрадів йому, але коли прочитав, зрозумів, що це був лист від християнського місіонера, Майкла Райта. Він був родом з Ірландії, однак мешкав із дружиною на Кіпрі. Майкл побачив моє фото в газеті і вирішив написати мені листа. Я подумав: «От йолоп. Хіба нормальна людина, розгорнувши газету і побачивши там фотографію злочинця, буде писати йому листа?». Майкл написав так: «Мене не цікавить, який злочин ти скоїв. Мене цікавить, як ти живеш і як твої справи». Райт захотів відвідати мене у в’язниці і стати моїм другом, хоч і не знав мене. Я викинув листа на смітник. Мені не потрібне було співчуття від чужої людини, я хотів, щоб друзі виявили до мене свою увагу. Але один в’язень підказав мені, що у кімнаті для побачень є продуктовий кіоск. Там можна придбати кока-колу. З цієї причини я погодився зустрітися з місіонером. Тільки заради кока-коли.
Пригадую перший четвер, коли я чекав на зустріч із Майклом Райтом у кімнаті для побачень. Я почувався некомфортно, спостерігаючи, як інших в’язнів вітали рідні, друзі. Коли відчинилися двері і зайшов той чоловік, Майкл, він мені зовсім не сподобався. Він усміхався, і це мене дратувало. Я думав: «Ну, чого ти мені всміхаєшся?!». Коли місіонер підійшов і обома руками потис мою руку, в мене виникло бажання його вдарити. Майкл просто мені не подобався. Я думав: «Ну, скажи мені що-небудь, дай мені привід, і я тебе вдарю». А він мені: «Тоні, я такий радий тебе бачити!». Привітався зі мною, як із рідним. А потім сказав: «Я не проповідувати прийшов. Я хочу стати твоїм другом». А я йому: «Другом, кажеш? Гаразд, купи мені напій». І ось так я поводився протягом усієї зустрічі. Однак Майкл відвідав мене і наступного четверга, і продовжував це робити протягом всіх трьох років мого перебування у в’язниці. Буквально за місяць ми стали друзями.
Майкл був таким джентльменом. Це був чоловік, який відвідував церкву, який вів побожний спосіб життя.

Що мене дивувало в Майклові, так це те, що він ставився до мене, як до рівного собі. Адже ми були абсолютно різними. В цій людині мене вражали дві речі. По-перше, Кіпр – мальовничий острів. Навіщо тобі йти в тюрму?! Бери дружину і йди відпочивати на пляж. Але натомість Майкл відвідував мене. А по-друге – цей чоловік мене не засуджував. Він відрізнявся від моїх знайомих. Ми всі складаємо думку про інших людей, про те, як вони вдягаються, як поводяться. Розумієте, що я маю на увазі? У кожного з нас є здатність бачити вади інших. А Майкл ставився до мене, як до сина. І в результаті я полюбив його, як батька. Тому що він став мені близьким другом тоді, коли я цього не заслуговував. Дійшло до того, що я вже почав чекати четвергів.

У травні 1990 року стався жахливий випадок. Палестинцю, другові Тоні, щоб помститися, порізали все обличчя. Тоні страшенно розгнівався. Йдучи до кімнати для побачень, він вирішив зігнати свою злість на Майклові.

…Це якраз був день, коли ми мали з ним зустрітися. Але я не втілив у життя своїх намірів, тому що того четверга Майкл поділився зі мною Доброю звісткою. Розповім вам, що саме я почув. Місіонер сказав: «Тоні, Бог є. І Він дуже нас любить. Господь не створив нас роботами, Він створив нас людьми із правом вибору. І з цим правом вибору ми порушили всі Божі закони, і в духовному світі, і в фізичному. Ми зруйнували взаємини з Господом. Як досконалий Батько, Він має покарати Своїх дітей за це. Але Бог не є суворим Катом. Він настільки любить нас, що послав у цей світ Свого Сина, Ісуса Христа. Христос є безгрішним. Проте Він зазнав страшної смерті на хресті, якої заслуговували ми, через те, що порушили Господні закони. І якщо ми зробимо два кроки, ми дістанемо прощення. По-перше, ми повинні захотіти відвернутися від гріхів, які є в нашому житті і попросити в Бога вибачення. Зверни увагу на слово «захотіти». Є багато речей в нашому житті, які нам не під силу змінити. Але Небесному Батькові під силу змінити їх, якщо ми Йому це дозволимо. Потрібно захотіти відвернутися від того, що є неправильним у житті. І сказати Богові: прости.
Другий крок – ми повинні віддати своє життя Христові. Якщо Бог створив нас, якщо Він створив увесь Всесвіт, то чи не заслужив Він на те, щоб бути головною Особою в нашому житті? Зроби ці два кроки, і ти побачиш, як твоє життя зміниться». Ці слова Майкла схвилювали мене. Він сказав ще й таке: «У твоєму серці є порожнеча. У кожної людини є. Ми всі намагаємося цю порожнечу чимось заповнити, щоб стати щасливими. Алкоголем, наркотиками, матеріальними цінностями. Але ніщо не може її заповнити. Ти намагався задовольнити душу кунг-фу, випивкою, наркотиками, насильством, навіть релігією. Але тільки Христос може заповнити цю порожнечу.

А потім Майкл прочитав мені такі слова з Біблії, декілька простих речень із Євангелії від Івана: «Відповів їм Ісус: Поправді, поправді кажу вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха. І не зостається раб у домі повік, але Син зостається повік. Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні». Можливо, для більшої частини читачів ці слова мало що означають. Але слово «воля» в тюрмі для мене мало величезне значення. Я дуже радий, що не завдав школи Майклові. Я повернувся до камери, розмірковуючи про те, що він закликав мене зробити – розкаятися у гріхах, і повернутися до Христа.

Того вечора я дивився на своє вікно. Решітка на ньому мала форму хреста. Перепрошую, але тоді мені було важко повірити в невидимого Бога. Я хотів чого-небудь реального, наприклад, щоб моя дівчина Ая воскресла з мертвих. Коли я думав про неї, я згадав також про те, як сильно вона мене любила. Любила набагато більше, ніж я її. Любила, навіть не бачачи мене. За три роки, які ми були разом, вона ні разу мене не бачила, тому що мала фізичну ваду. Коли я подумав про це, я зрозумів: я також можу повірити в Ісуса Христа, навіть не бачачи Його фізичним зором.
Скажу відверто, того вечора, я плакав, як дитина. Я благав Христа простити всі мої злочини. Я зробив два кроки, про які мені сказав Майкл. І моє життя змінилося.
Отже, 3 травня 1990 року я повірив в Бога. Я був першим із десяти чоловіків, які в тюрмі стали християнами. Другим, хто повірив у Христа, був шриланкієць на ім’я Шейн. Якось ми сиділи разом у бібліотеці. Шейн запитав у мене: «Що з тобою сталося? Ти такий радісний». Коли я визнав Христа Спасителем, я відчув себе вільним. Не думаю, що обов’язково потрібно бути на волі, щоб почуватися вільним. Я здобув духовну свободу. Коли я поділився цим із Шейном, він також повірив у Господа. І вже нас стало двоє віруючих. А потім до Бога навернулися й деякі інші в’язні…

Після того, як Тоні Ентоні звільнили з ув’язнення, він повернувся до Англії й почав здійснювати активну працю для Бога. Тоні організував місію “Avanti ministries”, 176 проповідників якої звершують служіння благовістя у 80 країнах світу.

…Ми прагнемо розповісти про Христа якомога більшій кількості людей за той час, який є в нашому розпорядженні. В нашій організації є відділи служіння військовим, служіння ув’язненим. Є жіноче служіння, молодіжне. А також ми здійснюємо духовну працю і для спортсменів. Наприклад, в Англії ми свідчимо про Христа гольфістам. Коли проходять змагання, ми спілкуємося з ними. Проте наше завдання – ділитися Благою звісткою з усіма, а не лише з окремою групою людей.
Господь — є. Він – реальний. Дозвольте процитувати відомий вірш із Біблії: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне». Хочу закликати кожного слухача звернутися до Христа. Спілкуйтеся з Ним, моліться Йому, читайте Біблію. Але не наповнюйтеся просто знаннями про Господа. Довіряйте Йому і застосовуйте прочитане на практиці життя. І тоді ви побачите, настільки Бог реальний. Він змінив моє життя, і продовжує змінювати життя мільйонів людей у всьому світі. Бажаю вам, щоб Він змінив і ваше життя.

Ісус Христос є Шлях, і Правда, і Життя. Тільки Він може задовольнити пошуки сенсу життя, і тільки Він може зцілити душевні рани. Але потрібно розповісти про Христа людям, щоб вони пізнали цю правду. Замисліться: може, саме вас Бог хоче використати так, як Він застосував місіонера Майкла Райта для Тоні Ентоні. Якщо Господь справді закликає вас до цього служіння, не баріться. Побачте потребу людей у спасінні. Відчуйте їхню спрагу за Богом. І допоможіть їм знайти Істину!

За матеріалами програм «Це твоє життя»

comments powered by HyperComments

ПОДІБНІ ЗАПИСИ