ГОЛОВНА НОВИНИ Серце забилося, як у пташки

Серце забилося, як у пташки

0 142

Наталка з Петром познайомилися в інституті. На третьому курсі одружилися. Та не довго вони жили разом, все обірвала війна. Петро пішов на фронт. Дослужився він до звання майора. З листів дружини дізнався, що народилася дочка, а потім отримав фотографію маленької Світланки.

Війна наближалася до кінця. Це радувало Петра. Не міг дочекатися, коли приїде додому, обніме дружину, візьме на руки донечку. Та не судилося здійснитися його мріям.

Здавалося, це була одна зі звичайних фронтових ночей. Але у житті Петра ця ніч була особливою. Несподівано почався масовий обстріл з повітря та землі. Все здригалося від важких вибухів. Вранці наші війська прорвали оборону ворога та змусили його відступити. Санітари виносили поранених, вбитих ховали. Але майора не було ні серед поранених, ні серед убитих. Біля однієї з гармат знайшли його шинель із документами. Вона була обгорілою та в дірках від осколків. Всі вирішили, що бомба поховала майора в землі. За даними документів повідомили через воєнкомат, що майор Петро Терещенко загинув у бою під Берліном.

Кілька днів потому на це місце прийшла тилова команда. Відкопавши одну з гармат, солдати побачили майора. Він був без свідомості та ще живий, хоч і втратив багато крові. Швидко зв’язалися з госпіталем і майора відправили туди. Життя врятувати вдалося, але він залишився без обох ніг.

Дізнавшись про те, що Наталка отримала повідомлення про його смерть, він виписався в будинок інвалідів. Дивився Петро на себе і думав: „Хіба я потрібен такий для моєї любої Наталки?” І він твердо вирішив, що ні. Не буде він калічити їй життя. Кому потрібен безногий каліка? Попри ці випробування, Петро не опустився, не запив, він намагався тримати себе у руках, не падати у відчай. Він отримував гарну пенсію і збирав її, щоб свого часу допомогти Наталці виховати Світланку.

Минуло більше двох років після закінчення війни. Петро набрався нарешті сил відвідати рідне село. Для того, щоб його ніхто не впізнав, відпустив бороду. Добравшись до села, попросив у польовій бригаді бричку і коня. Під’їхавши до свого дому, довго дивився як Наталка поралася в городі, а Світланка з дівчатками гралася на вулиці. Серце Петра розривалося. Йому так хотілося обійняти дочку, але він не міг собі цього дозволити.

Минуло ще кілька років. Наталка так і не вийшла заміж. Вона навіть думати собі не дозволяла про те, що можна когось у житті любити так, як вона любила Петра. Восени Світланка святкувала свій день народження – їй виповнилося 6 років. За столом зібралися друзі дівчинки. Але цей радісний день перервала поява листоноші, того самого, що приніс звістку про смерть Петра. На цей раз листоноша приніс грошовий переказ із Алма-Ати. Наталка дуже здивувалася, адже у неї там немає ні рідних, ні знайомих. З того часу щомісяця майже в один і той же день листоноша приносив гроші. Серце у Наталки забилося, як у пташки. Воно підказувало їй, що це від Петра, що він живий. Вона зібрала усі квитанції і продивилася зворотні адреси. Вони усі були різні. Як же його знайти? Взяла Наталка всі повідомлення про грошові перекази, а також про смерть Петра і поїхала в редакцію центральної газети з проханням допомогти знайти чоловіка. Нелегко було знайти колишнього інженера-механіка у званні майора з великою кількістю бойових нагород, адже тепер він став чисти́льником  взуття на вокзалі. Він вибрав цю професію для того, щоб мати постійний зв’язок із транзитними пасажирами. Він чистив черевики і починав розмову з людиною. Якщо вона викликала довіру своєю чесністю, Петро розповідав свою історію, давав гроші та адресу Наталки.

Довелося Міністерству зв’язку та внутрішніх справ довго ламати голову, щоб знайти майора і одночасно цю рідкісну вірність. 5 місяців потому Петра таки знайшли. Поголили йому бороду, змусили надіти парадну форму зі всіма нагородами і повезли додому. А вдома знову сиділа дітвора за столом. Це був сьомий день народження Світланки. Двері широко відчинилися і по підлозі зашумів візок… Перед Наталкою стояв її любий і довгожданий Петро. І чи потрібно говорити, що він був найдорожчим гостем і подарунком у день народження дівчинки.

Це, звичайно, історія про людську вірність. А як щодо вірності Богові? Розгорнімо Біблію і подивімося, що Бог говорить стосовно вірності і невірності у Своєму Слові. Отже, перед мікрофоном — пастор Віталій Козубовський.

comments powered by HyperComments

ПОДІБНІ ЗАПИСИ