ВІТАЛІЙ КОЗУБОВСЬКИЙ

vkozybovsky2«Я не хочу бути безплідною смоковницею»

      Якось одна людина сказала Господу: «Я не хочу бути безплідною смоковницею». І  принесла Богові багато плоду. Є одна цікава річ, пов’язана зі служінням Віталія Володимировича Козубовського – запис передач за його участю вже закінчено, вони виходять в ефір у повторі, однак продовжують приносити рясний плід. Справді, Слово Боже, яке сіється за допомогою Господньою  – живе, воно діє у серцях людей. До вашої уваги – інтерв’ю з людиною колосального духовного, професійного  і життєвого досвіду – пастором Віталієм Козубовським.

     Чи не могли б Ви розповісти нашим слухачам, як навернулися до Бога?

     Я готовий розповідати про це хоч щодня, тому що це була особлива мить у моєму житті. Про неї я ніколи не забуду, бо вона, фактично, визначила мою подальшу долю. Я народився у віруючій сім’ї, і дуже щасливий з цього. Батьки розповідали мені про Бога, але робили це тактовно, зважаючи на мій духовний рівень. Їхня наука залишилася у моєму серці. Але коли я підріс, то, звичайно, зіткнувся зі світом. Не треба недооцінювати його навіть віруючим батькам і віруючим дітям. Світ має особливо негативний уплив на свідомість, почуття, вибір людини. Я відчув його натиск. Якоюсь мірою я зробив крок у світ, який мене притягував. Проте коли служив в армії, батьків, друзів поряд не було, я  згадував дитиство, згадував Слово Боже, якого навчали батьки. Посіяне духовне зерно  ніколи не вмирає. Навіть тоді, коли мені було важко, коли я робив неправильні вчинки, я молився Господу, просив прощення. Моїм бажанням було навернутися до Бога остаточно і безповоротно.

     Після армії я повернувся додому сформованою людиною, і батьки вже не могли впливати на мене, як раніше. Але Господь продовжував працювати над моїм серцем і моїми обставинами, які «допомагали» мені  згадувати  про Бога. Проминув певний час, і Господь, через мого віруючого друга з  Києва, привів мене в церкву. Я побачив там багато людей, молоді, почув Слово Боже, і все те, про що говорили мені батьки в дитинстві, воскресло в моєму серці.  Я сказав сам собі: «Віра в Ісуса Христа – саме те, що мені потрібно». Я почав відвідувати зібрання, молодіжні спілкування. За кілька місяців на новорічному зібранні молоді я свідомо покаявся. Тоді ще не було такого поняття як публічне навернення, але Бог настільки зворушив моє серце, що я на очах у всіх помолився. Я сказав Господу, що не хочу бути безплідною смоковницею, якій було продовжено життя, але вона все одно не принесла плодів.

      Після цьго я почав духовно зростати. Спочатку служив Богові з молоддю, потім став проповідником. Це не означає, що все було добре, але Господь завжди був поряд. Він був добрий та терплячий до мене. Він — мудрий, справді люблячий Батько. Адже молода людина перебуває в духовній боротьбі, вона потребує постійної духовної підтримки. Не всі можуть тебе зрозуміти, бути поряд, коли тобі це потрібно, але Господь — це живий Бог. Ось таким було моє навернення. Можливо воно не було особливим, не було якихось чудес або знамень. Але я ніколи їх і не потребував, мені було достатньо Божого Слова. Я і сьогодні вважаю, що Слово Боже — найбільше чудо. Воно діє у нашому житті.

       Скажіть, будь ласка, у Вашій родині слухали християнські радіопередачі?

        Це також особливий аспект у моєму житті. Я жив у селі на Вінниччині, у нас була хороша церква, але були важкі часи. У церкву ходити не дозволялося, і, хоча радіоприймач був рідкістю, ми попросили батька купити його і почали слухати християнські передачі. Як нас підбадьорювали змістовні, інтелектуальні, довершені проповіді! Крім того, це був невидимий зв’язок з реальним світом Божих людей. Ми чули чудовий спів, свідчення, історичні відомості, які підтверджували правдивість Божого Слова. Це вражало. Мене можуть зрозуміти ті, які побували у схожих обставинах.

      Ви коли-небудь думали, що самі будете радіопроповідником?

      Ніколи про це не міг навіть думати. А от в космос полетіти мріяв (усміхається). Бути радіопроповідником — це мета надто висока, навіть вища, ніж бути космонавтом. Ні, я навіть не міг уявити собі цього. Я був вдячний Христові і людям, які розповідали про Нього, просто за можливість слухати християнські передачі.

     Ми  писали у одному із журналів, як Віталій Володимирович розпочав служіння на радіо. Багато слухачів вже знають, як розпочалася праця ТрансСвітового Радіо в Україні. Після перебудови з’явилися нові можливості, і радіопрацівники Віллі Епп, Павло Семенчук та Борис Зудерманн запропонували Віталію Козубовському співпрацю. Проте не всі слухачі знають подробиці. Що відчувала людина, яка фактично з нуля розпочала відповідальну працю – служіння на радіо? Віталій Володимирович продовжує…

     …Коли почалися розмови про співпрацю, я попросив не розглядати моєї кандидатури. Був дуже заклопотаний служінням у церкві. Брати зауважили, щоб я все ж поміркував про служіння на радіо. У 1992 році продовжилися розмови про потребу створити студію в Україні або хоча б започаткувати передачі українською мовою. Запропонували поїхати до Білорусії, ознайомитись із роботою студії, яку на той час вже було організовано у Бресті. Я відчув, що це — справа від Бога. Я її не шукав, але Господь мав свій план  щодо цього.

     За кілька днів ми записали двадцять лекцій у місті Брест. Було цікаво почути першу передачу українською мовою. Це була особлива подія – вихід в ефір українських передач. Коли  слухаєш створену власними зусиллями програму, складається враження, що це Господь ніби забрав твої вуста і користується ними, як Своїми. Я відчував якийсь трепет внутрішній, думав сам про себе: «Хто ти такий, Віталію, що Господь поклав на тебе таке відповідальне завдання свідчити Добру звістку, що Бог промовляє твоїми вустами»… Після виходу в ефір перших передач нам почали надходити листи…

         …Тобто ви отримали перші плоди?

       Так, перші плоди, хоча спочатку їх було мало, тому що люди ще не встигли з’ясувати, хто створює ці передачі, звідки ведеться мовлення. Звичайно, листи слухачів були для нас великою підтримкою.

      Близько року щомісяця Віталій Козубовський їздив у Брест з Києва на записи. Ось що розповідає Віталій Володимирович:

…Спочатку була романтика, а потім з’явилася втома… Сідати щомісяця до потяга і їхати до далекого міста – це нелегко. Але я розумів, що Господу це потрібно. Свідчити про Бога – це привілей. Проте кожна думка, слово, речення мають пройти через тебе особисто, через серце, свідомість і почуття. Якщо твої слова не зворушують тебе, якщо не впливають на твою віру і стосунки з Богом, ти нічого людям не скажеш. Власне, сказати можна багато, але слухачі в такому разі не відчують головного.

      Тобто Слово Боже, яке ти сієш у серця людей, має спочатку принести плід у власному житті?

       Звичайно. Я розумів, що просто так сідати перед мікрофоном, щоб швиденько щось розповісти – безплідне заняття. Радіопрацю потрібно виконувати з великим страхом і благоговінням перед Господом. Крім організаційної, технічної, потрібна ще й духовна підготовка. Я дякую Богові, що усвідомлював це.

       Проповідник, який свідчить про Бога через радіо, не бачить своєї аудиторії і тому не завжди може спостерігати плід від своєї праці…

      Наскільки це слово впливає на тебе, настільки воно впливає і на інших. Працівники радіо, хоч і не бачать своїх слухачів, ніколи не бувають одні. Бог завжди з ними. Ми нікуди не подінемось від нашого власного серця, адже воно дуже чутливе до Господньої присутності. Ми молимося, щоб невіруючі слухачі правильно нас розуміли та приймали Христа у серце. А віруючі зміцнялися у вірі. У вічності Бог розгорне перед нами картину нашого життя та праці і ми побачимо, що були успішними тоді, коли гадали, що не маємо успіху. Хоча, може статися і навпаки.

       На передачу «Через Біблію до Живого Бога» надходить багато листів. Ви можете згадати якийсь особливий лист?

     Одна жінка з Одеської області написала, що ніколи не чула про Бога. Вона мала певні життєві проблеми. Її родина зацікавилася християнськими радіопередачами і почала регулярно їх слухати. Я особисто декілька разів відповів цій слухачці. Потім я зрозумів, що мої листи дуже підтримали її. Я попросив братів на Одещині, щоб вони відвідали її, що вони і зробили. Відбулась цікава зустріч, яка дала початок духовним перемінам у житті жінки.

      Віталію Володимировичу, як можна принести Богові добрий плід?

      Є одна рекомендація – потрібно перебувати у Христі. Так Він Сам каже: «Якщо перебуватимете в Мені, принесете багато плоду». Перебування у Бозі схоже на дерево, яке вкорінюється в грунт, бере з нього силу, і внаслідок цього починає приносити плід.

       Я вдячна вам за цікаве інтерв’ю. Бажаю вам рясних Божих благословень!

     Дякую. Хочу побажати всій українській редакції ТСР плідного духовного життя, благословень в особистому житті. Поки є час і можливість, працюйте для Господа. Це особлива честь.

    І наостанок історія. Якось на зібранні я сказав: «Дорогі брати і сестри, я маю мрію  у вічності зустріти хоч одну людину, яка б мені сказала: «Брате Віталію, через ваше свідчення я – з Христом». Пізно увечері задзвонив телефон і я почув голос однієї молодої людини: «Віталію Володимировичу, я хочу, щоб ви знали: я – той, хто у вічності буде з Господом. Ви причетні до мого спасіння». Це були дуже приємні слова. Я бажаю усім працівникам ТрансСвітового Радіо великого щастя – у вічності почути, що завдяки Божому та їхньому служінню багато людей з Ісусом Христом…

Інтерв’ю брала Олеся Василенко

 

comments powered by HyperComments