ЛАРИСА БОНЧУК

lbonchuk2
ЛАРИСА БОНЧУК — автор і ведуча дитячої програми «Джерельце»

Улюблений вірш із Біблії: «Господи! Милість Твоя — до небес; істина Твоя — до хмар; у Тебе — джерело життя!» (Пс.36)

—    Народилась на Вінничині.

—    Покаялась  1978 року, прийняла хрещення 1980.

—    Була вчителем недільної школи.

—    1994 році була запрошена до Вінницької студії ТСР підготувати дитячу передачу, яка виходила в ефір 1 раз на місяць.

Згодом ця дитяча програма почала виходити кожного тижня.

Джерельце водички живої
Забило на рідній землі.
Зернинку новини святої
Почули у місті й селі.

 

Біля витоків «Джерельця»

 

Ларисо, розкажи, будь ласка, про свій початок служіння  в ТСР.

Початок простий: Бог шукає вірних і робить їх здібними. Кожного разу, коли я замислююся про свій початок служіння в ТСР, то зі сльозами на очах дякую Господу, що Він знайшов,  обрав мене для такого величного служіння.

В одному дитячому оповіданні розповідається про слугу, який кожного ранку ходив по воду з двома жбанами: один був цілий, а другий тріснутий. Одного разу тріснутий жбан дуже засмутився. Він з жалем звернувся до свого господаря: «Мені дуже прикро, що ти долаєш такий довгий шлях, а через мою тріщину втрачається велика кількість води». У відповідь слуга сказав: „Коли ми будемо знову йти по воду, зверни увагу на розкішні квіти, які ростуть обабіч дороги. Кожного ранку, коли я повертаюся від криниці, ти поливаєш ці квіти через свою тріщину, а квіти дуже подобаються моєму панові”.

Ось я би порівняла себе з цим жбаном. Дуже вдячна Господу, що Він використовує мене таку недосконалу, «з тріщинами» й вадами для Своєї слави.

Ти живеш у Вінниці, а їздиш на запис до  Київської студії. Як це так сталося?

1993 року керівник Вінницької студії ТСР взяв мене на випробувальний термін для підготовки дитячої радіопередачі, яка транслювалася один раз на місяць на Вінницькому обласному радіо і на СХ. Пропозиція була несподіваною, але бажання спробувати через радіо дарувати свою любов дітям, розповідаючи їм про Христа, перемогло. Згодом ця дитяча передача почала транслюватися щосуботи на першому каналі радіо. 2000 року Сюзанна Тільманн запросила мене до Київської студії ТСР, де я звершую служіння і по сьогодні.

Є такий вислів: «не лий даремно сльози». Ларисо, чи було в твоєму житті таке, що ти плакала, але з часом зрозуміла, що то даремні сльози?

Так, Господь провів нас із чоловіком особливим шляхом, тобто, в нас усе було не так, як в інших. Після одруження в інших народжувалися діти, а у нас не було. Ми молилися не один рік, але відповіді на молитви не було. Лише згодом ми зрозуміли , що Бог говорив: «Зачекай». А тоді здавалось, що Господь казав: «Ні». Іноді були сльози і питання: «Чому? Чому, Господи?».  Та коли минуло років сім, ми зрозуміли: так хоче Бог. А якщо так хоче Отець Небесний, то чому  я маю комплексувати, чому маю почуватися ніяково? Адже наше життя залежить від Нього!

1990 року, коли наша країна переживала часи перебудови, відчинилися двері дитсадочків та шкіл для євангелізації. І я «з головою» поринула в цю працю. Вісім років в одній із загальноосвітніх шкіл  проводила біблійні уроки, чоловік Анатолій служив дияконом в церкві. Хіба не чудово трудитися для Господа, віддаючи цьому більшість часу і сил? Ми вирішили: „Ось такий у Бога план щодо нас”. На цьому ми поставили крапку і перестали молитися за свою сімейну проблему, щиро дякуючи Богові за те, що Він використовує нас у служінні. І саме тоді, несподівано, на вісімнадцятому році подружнього життя Господь подарував нам донечку. Це було велике чудо для усіх! Тепер впевнено можу сказати: Господь дарує нам перемогу серед труднощів, а не коли вони відсутні.

Де ти черпаєш матеріали для радіопередач?

Іноді беруся за роботу і текст пишеться легко. А буває, напишу два-три речення і «глухий кут», немає що далі писати. Тоді  усвідомлюю власне безсилля. Та яка б проблема не наздогнала, які б труднощі не супроводжували, пам’ятаю, що в мене завжди є могутня зброя – молитва. Схиляюсь на коліна — і Господь посилає все необхідне для створення передачі. Опісля тільки дивуюсь Божому благословенню.

А як щодо листів, адже на адресу редакції „ТрансСвітового Радіо” їх надходить багато, і велика частка – саме на дитячу передачу „Джерельце”?

Листи – це особливе благословення. В них діти відповідають на запитання уроків з вивчення Біблії та розповідають про себе. В кожному листі відчувається дитяча любов, з якою він написаний. А ще – велике захоплення біблійними уроками.

Відповідаючи дітям, я завжди намагалася щось вкласти у конверт на пам’ять. Та не завжди була можливість це зробити. А коли мені запропонували книжечки „Великі Події Світової Історії” та курс «Дослідник», я почала надсилати їх дітям. Це розроблений курс з вивчення Біблії, з запитаннями та малюнками. Спочатку він був  російською мовою. Але, дивлячись яким попитом він користується у дітей,  спробувала отримати український переклад курсу. Громадська християнсько-просвітницька організація „Нова Надія” люб’язно погодилась задовольнити це прохання. Слава Богові за те, що дітям подобається вивчати Слово Боже, а на згадку їм залишається книжечка.

Діти завжди відверті та щирі: що думають, те й пишуть. Іноді сварять, іноді добре слово скажуть. Наприклад, один хлопчик написав: „Я ж тебе просив, щоб для моєї сестрички пролунала пісенька. Чому ти це не зробила?” Інший запитує: „Лариско, скільки тобі років? Напиши, в якому класі ти навчаєшся”. Ось такі інколи бувають кумедні історії.

Ларисо, що б ти побажала своїм маленьким слухачам?

«Ти, Всевишній Господи, надія моя, опора моя від юності моєї» Пс.71:5

Кожна молода людина з острахом і з величезною цікавістю заглядає у майбутнє. Та для тих, котрі обрали Господа за Пастиря, знають, що вони можуть пройти все, якщо з ними йде Ісус.

Кожна година нашого життя – це подарунок Божий. Давайте жити для Його слави зараз, бо ніхто не знає, що буде завтра. Адже сьогодні – це завтра, про котре ми говорили вчора. Тож нехай Господь буде кожному хлопчикові та кожній дівчинці опорою та захистом від юності! Довірте Богу ваше життя, Він краще ним розпорядиться, ніж ви самі.

comments powered by HyperComments