ГОЛОВНА НОВИНИ «Господь був зі мною — в холоді, в голоді, за війни, у...

«Господь був зі мною — в холоді, в голоді, за війни, у полоні…» (лист)

0 257

    «Мир вам, мої брати і сестри у Христі!  Слухаю всі передачі  і дякую Богові за таку можливість. Мені вже 85 років. Здоров’я зараз не дуже добре, хворе серце (стенокардія), маю проблеми зі слухом. Болять очі, через що не можу довго читати. Читаю небагато, боюсь  осліпнути. Радіопрограми стають мені в пригоді. Все, що в  Біблії, чую через радіоприймач. Дякую Господу, Який ще тримає мене,  що ще можу бувати в Домі молитви, прославляти Христа  з усіма дітьми Божими.

Згадую, які тяжкі шляхи мені довелось пройти. Але Господь був зі мною — в холоді, в голоді, за війни, у полоні. Він ніколи мене не залишав, за будь-яких труднощів  супроводжував мене…».

 Голод в Україні  1932-33  років було викликано штучно. Українськими дорогами ходили опухлі люди, просячи їсти, і так і помирали. Працівники сільради щодня підбирали померлих і скидали їх в одну яму, як собак. Власне, для таких, як ми, голод почався ще 1928 року, під час колективізації. Тих, хто не пішов до колгоспу, вважали куркулями, ворогами народу.  Нищили всіх і все…

В нашій сім’ї було 9 душ – бабуся, батько, мама та нас шестеро. Ми не були куркулями, але й не бідували, бо вся родина працювала, щоб мати  шматок хліба. Але в нас забрали все до крихти… Комісія переписала, що було у дворі і в хаті. Забрали коней, корову, гусей, курей, одяг, їжу, геть усе із торбинок і горщиків повитрушували  і повисипали…   Зостались ми тільки в тому, в що були одягнені, перевбратися не було в що. До школи йшли голодні і не мали за що купити ані книжки, ані зошита.  Повернемося з навчання голодні та холодні, посідаємо під хатою і плачемо…

Пізніше підводами приїхала ціла бригада «виконавців державної програми розкуркулення». Вона зруйнувала хліви, комори, де колись зберігався хліб.  Залишилася одна хатина, але  1930 року, просто посеред зими нас вигнали  на сніг,  а хату замкнули. Односельцям наказали: «Хто прийме куркуля до себе, то і йому так буде»…

У людей відбирали все. Ламали замки, перекопували підлогу в хатах, в хлівах, на городі шукали, чи не закопав хто хліба. Матері плакали, діти плакали, але ніхто не звертав на це уваги. Люди їли всіляке бадилля, листя з дерев – все, що звалося зеленим.

… Нас прийняла до себе бабуся. Ми в неї побули до весни, а потім на городі викопали землянку, вкрили її гілками, соломою і збудували плиту, щоб хоч якогось буряку варити, бо не мали нічого.  Те побачила комуністка, котра ходила по хатах, грабувала. Вона прийшла, звалила плиту і сказала : «А ти, куркулю, вже тут живеш». Отаке було дитинство.

Всі голодні роки ми їли одну зелень. Наша сім’я вижила на жалкій кропиві. Коли не було, де рвати, то ходили в ліс по неї.  1933 померла бабуся,  а за три тижні – батько. Зосталися ми з мамою, лише з Божою поміччю якось вижили.

Отак ми з Господом перейшли  ці «долини смертної темряви».. Отак провів мене Бог долинами плачу…

Господь благословив мою старість. Зараз я маю  і їжу, і одяг. У злагоді живу з дітьми. Мешкаємо на одному подвір’ї з зятем і донькою, але окремо в хатах (хатину розділено на дві половини). Внуки всі одружені.

В хаті живу одна, нікому не докучаю і ні від кого не залежу – вільна.

Дякую за все Богові».

Анна К.,   Вінницької обл.

ПРИМІТКА:

     У Вінницькій області, у якій на той час був 71 район, кількість населення протягом 1931-1934 рр. зменшилася на 1669564 осіб.  З них 65 % становили працездатні чоловіки. Саме такі відомості про жертв голодомору 1932-1933рр. на Вінниччині оприлюднив один із перших дослідників голодомору, професор Ілля Гаврилович Шульга.

comments powered by HyperComments