День народження зібрав чимало моїх однокашників: було шумно, рікою лилася випивка, хтось співав, комусь було погано від випитого — загалом, звичайна картина студентського життя…

Що посієш, те й пожнеш» стосується  не лише праці на полях. І не лише матеріальної сфери, але й  стосунків, зокрема з дітьми. Кожне слово, яке ми говоримо дитині – це внесок – внесок в її душу. Словами, як різцем, можна вирізати якийсь шедевр, а можна змарнувати цінний матеріал.

 Нещодавно я познайомилася з художницею. Я думаю, талант малювати настільки рідкісний, що знатися з художниками – це доволі цікаво і незвично. Вона показувала свої роботи.

Мама – це не лише та, хто пильнує за зовнішністю доньки, не лише за тим, у що їй одягтися, особливо, коли дочка досягає підліткового віку, стає дівчиною…

 Ми жінки виконуємо багато ролей: догляд за оселею, виховання дітей, праця поза домом, служіння в церкві, — все це займає багато часу і сил…

Был один двоечник в нашем классе. Да не один был, но этот был над всеми двоечниками двоечник. Он был очень белый: кожа белая и волосы белые, мне он казался прозрачным, каким-то хрустальным. 

Коли я навчалася в школі, щотижня нас водили в кінотеатр. Слід сказати, що доти я ніколи не була в кінотеатрі. Коли ми класом ішли туди, всі тримали в руках голубенькі папірці.

Часто нам здається, що втеча – це кращий вихід з конфлікту. Проте, якщо ми завинили, просто покинути місце сварки – нічого не вирішить. Як часто ми бачимо суперечки між рідними людьми, які тривають роками, і, здається, варто лише розійтися в різні будинки, як все вляжеться само собою! 

Ми боремося проти хвороб.  Ми докладаємо зусиль, щоб забезпечити себе і свою сім’ю матеріально. Нам доводиться підбирати методи, щоб будувати гарні стосунки в сім’ї і в родині.  

У меня с детства было 11 видов страхов. Я была «парализована» страхами. Но в какой-то момент все страхи покинули меня, и это правда. Ненавидела людей. Но в какой-то момент я полюбила людей так сильно, как это только возможно. Я просто полюбила людей…сильно.